Цистит (cystitis від грецького kystis - сечовий міхур) - запалення слизової оболонки сечового міхура. Спостерігається в людей різного віку, у жінок часті­ше, ніж у чоловіків. Виділяють первинний цистит, що розвивається в первинно здоровому органі, і вторинний, який ускладнює будь-яке захворювання чи аномалію органів сечостатевої системи (клапан чи стриктуру сечівника, дивер­тикул сечового міхура, порушення його іннервації, аденому та рак передміхурової залози, камені, пухлини сечового міхура, міхурово-піхвові нориці та ін.).

У переважній більшості випадків цистит обумов­лений інфекцією. У нормі сечовивідні шляхи мають багато захисних меха­нізмів, що перешкоджають проникненню в них інфекції. Тому фіксація мікроб­ного агента і розвиток запального процесу в сечовому міхурі не можуть зале­жати лише від занесення інфекції в порожнину міхура. Доведено захисні мож­ливості епітелію сечового міхура.

Виділяють такі види циститу: інфекційний (специфічний і неспецифічний), хімічний, термічний, токсичний, радіаційний, лікарський, аліментарний, неврогенний, інволюційний, після­операційний.

Залежно від перебігу захворювання розрізняють гострий і хронічний цистит, згідно з поширенням запального процесу - дифузний (тотальний) і осередковий. Якщо уражена лише шийка сечового міхура, процес позначають як шийковий цистит, ділянка сечового трикутника - тригоніт.

Відповідно до характеру і глибини морфологічних змін гострий цистит поділяють на катаральний, геморагічний, фіброзний, інкрустуючий, виразковий, гангренозний і флегмонозний. Хронічний процес розподіляють на катаральний, грануляційний, виразковий, паренхіматозний, поліпозний, кістозний, інкрустуючий та некротичний.

Запальний процесу стінці сечового міхура виникає при поєднанні кількох несприятливих чинників. До умов виникнення циститу слід віднести наявність патогенних мікроорганізмів та дистрофічних, застійних гіпостатичних про­цесів у стінці сечового міхура. Перебування бактерій у сечовому міхурі ще не є підставою для виникнення типових ознак циститу. Крім інфекції, для його розвитку потрібне порушення будови та функцій сечової системи. Основним із чинників, що сприяють виникненню циститу, є порушення уродинаміки нижніх сечових шляхів. При утрудненому спорожненні сечового міхура, підвищенні внутрішньоміхурового тиску виникають умови, що провокують розлади місцевого кровообігу чи порушення цілості стінок міхура. У свою чергу венозний застій чи ішемія стінок сечового міхура значно знижують ре­зистентність його до бактеріальної інвазії.

Переважний розвиток гострого циститу в жінок зумовлюється пору­шенням ритму сечовипускання (нечастим сечовипусканням).

Вторинний цистит найчастіше виникає при патології сечового міхура, зокрема злоякісних процесах, туберкульозі, ураженні передміхурової залози (простатит, везикуліт), сечівника (звуження, уретрит), гіперплазії й раку передміхурової залози, каменях і сторонніх тілах сечового міхура. Певну роль відіграють і аденовіруси.

У вагітних, як правило, відзначається інфікування сечовивідних шляхів. У перші місяці вагітності спостерігається міхурна бактеріурія, у другій половині, у зв'язку з венозним застоєм, слизова оболонка сечового міхура і сечівника стає гіперемованою, порушується функція сфінктера, що призводить до розвитку циститу, пієлонефриту.

Аналогічну природу має цистит і у жінок у клімактерічний період і при хронічному запорі. Це Інволюційний цистит. Запалення слизової оболонки сечового міхура в таких випадках є наслідком застою в органах малого таза, а також наявності в сечовому міхурі залишкової сечі.

Післяопераційний цистит відрізняється тривалим перебігом. Механізм його розвитку різний. Інфікування може передувати хірургічному втручанню, стати наслідком операції або виникнути в післяопераційний період при дрену­ванні сечового міхура. Стороннє тіло (дренаж), недотримання правил анти­септики й асептики призводять до інфікування сечового міхура і циститу.

У дітей ізольоване запалення сечового міхура спостерігається дуже часто, причому в дівчаток у 3-4 рази частіше, ніж у хлопчиків. У більшості випадків він має бактеріальне походження.

У разі гострого циститу запальні зміни найчастіше обмежуються слизовою оболонкою сечового міхура. При тяжких формах чи тривалому перебігу процес поширюється на підслизовий, а Інколи й на м'язо­вий шар його стінки.

Характер макроскопічних змін при циститі виявляють за допомогою цистоскопії.

Для хронічного циститу характерне залучення в запальний процес усіх оболонок стінки сечового міхура. Майже завжди настає її значне потовщення (до 1-2 см) Із втратою еластичності. Ємкість сечового міхура зменшується. Нерідко стінка сечового міхура потоншується, розтягується, збільшується його ємкість.

Клініка.

Гострий цистит виникає раптово через кілька годин після охолодження чи дії іншого провокуючого чинника. Основні симптоми: часте й болюче сечовипускання, біль у ділянці сечового міхура, піурія. У деяких хворих позиви до сечовипускання виникають з інтервалом 30-40 хв., але в більшості з них ці інтервали скорочуються до кількох хвилин і при інтенсивному процесі йдуть один за одним безперервно і вдень і вночі. Сечовипускання супроводжується болем, інтенсивність якого часто зростає перед позивом до сечовипускання і безпосередньо після нього, набуваючи майже постійного характеру. Хворі не можуть спинити позив, втрачають працездатність. У зв'язку з частими позивами до сечовипускання і їхньою імперативністю виникає несправжнє нетримання сечі. Особливо часто це спостерігається в дітей віком 7-12 років. При гострому циститі у віці 2,5-3 років у дітей відзначається повна затримка сечі. Через різку болючість під час сечовипускання і різі в сечівнику розвивається рефлекторне скорочення м'язів промежини і сфінктера сечівника.

Вираженість дизуричних розладів у хворих на гострий цистит не відповідає морфологічним змінам слизової оболонки сечового міхура. Основне значення при цьому має тип вищої нервової діяльності хворого і ступінь підвищення тонусу м'яза, що виштовхує сечу. Тривалість захворювання різна.

У деяких випадках нерізко виражена полакіурія, відчуття тяжкості внизу живота, біль наприкінці сечовипускання триває 2-3 доби і минає без спе­ціального лікування. У середньому при своєчасній і раціональній терапії проя­ви гострого циститу минають протягом 5-8 діб. При тривалішому перебігу хворі потребують ретельного рентгенологічного та інструментального об­стеження для з'ясування причини запалення сечового міхура. Для гострого циститу характерна тенденція до частого рецидивування, яке не завжди залежить від терапії. Найчастіше рецидивуючий цистит спостерігається в жінок.

Найтяжчий перебіг має гострий гангренозний цистит. Він зустрічається порівняно рідко. Причинами згаданої патології є надмірне стискання задньої стінки сечового міхура і судин, особливо артерій, у поєднанні з інфекцією; введення в сечовий міхур концентрованих розчинів хімічних речовин; інфек­ційні процеси, що утруднюють відтік сечі, у поєднанні з іншими захворю­ваннями чи патологічними станами (сифіліс, алкоголізм; зниження опірності стінки сечового міхура).

Гангренозний цистит проявляється вираженою інтоксикацією і високою температурою тіла. Розвиваються септичний шок. олігурія, анурія. Сеча кала мутна, лужна, з неприємним запахом, містить значну кількість крові, фібрин і фрагменти змертвілої слизової оболонки сечового міхура.

Підвищення температури тіла при циститі спостерігається рідко. Це пояс­нюється тим, що дренування сечового міхура відбувається вільно. Підвищення температури тіла може бути викликане порушенням відтоку сечі, приєднанням пієлонефриту. При гангренозній формі температура тіла підвищується унаслідок відшарування слизової оболонки, що закупорює вихід із сечового міхура, і вираженої інтоксикації. Практично у кожному випадку при необтураційному циститі підвищення температури тіла свідчить про ускладнення захворювання пієлонефритом.

Сеча у хворих на гострий цистит часто буває каламутною, Іноді з до­мішкою крові. Порушення її прозорості обумовлене наявністю в ній великої кількості лейкоцитів, бактерій, злущеного епітелію й еритроцитів. У аналізах сечі при гострому циститі лейкоцитурію виявляють постійно. Це найбільш характерний показник. Лейкоцити у великій або меншій кількості виявляють у всіх порціях сечі, і припинення лейкоцитурії можна розглядати як видужання. Ступінь лейкоцитурії звичайно відповідає виразності і гостроті запальних мор­фологічних змін слизової оболонки. Лейкоцити можуть покривати усе поле зору, викликаючи зміни кольору, прозорості сечі, у деяких випадках кількість лейкоцитів у полі зору може зменшуватися до 30-20-10. При шийковому циститі і тригоніті піурія нерідко відсутня.

Крім лейкоцитів, найбільш часто в сечі хворих визначається білок - від слідів до 0,99 г/л - 33 г/л. Альбумінурія при циститі помилкова, ступінь її зале­жить від кількості формених елементів у сечі, домішки епітеліальних клітин, слизу. Значних показників альбумінурія може досягати при гангренозних і дещо менших - при алергічних циститах.

При гострому циститі в сечі виявляють еритроцити, переважно визна­чається мікрогематурія (30-80 еритроцитів), рідше макрогематурІя. Гематурія найчастіше термінального характеру. Хворі відзначають, що наприкінці акту сечовипускання разом із болем, що різко посилюється, з'являється декілька крапель яскраво-червоної крові. При геморагічних циститах сеча набуває кольору м'ясних помиїв, еритроцити покривають усе поле зору.

У переважної більшості хворих у осаді сечі знаходять велику кількість епітеліальних клітин, а також кристалів фосфатів, трипельфосфатів. Останні найчастіше зустрічаються у хворих із гострим вторинним циститом.

Ступінь бактеріурії не залежить від виразності клінічних проявів. Вста­новлено позитивний корелятивний зв'язок між ступенем бактеріурії і вираз­ністю морфологічних змін незалежно від статі і віку хворих.

Діагностика.

 Діагноз гострого циститу ґрунтується на характерній клініці і даних лабораторного дослідження сечі. Лейкоцити виявляють у всіх порціях сечі, і припинення лейкоцитурії можна розцінювати як видужання. Ступінь лейкоцитурії звичайно відповідає вираженості морфологічних змін слизової оболонки. Лейкоцити можуть покривати усе поле зору, впливаючи на колір, прозорість сечі. Інколи кількість лейкоцитів у полі зору зменшується до 30-40. Виявляється протеїнурія - від слідів білка до 0,99-33 г/л. Альбумінурія при циститі несправжня. Ступінь її залежить від кількості в сечі клітин крові, епітелію, слизу. Значного рівня досягає альбумінурія при гангренозному циститі й дещо меншою вона є при алергічному. У разі гострого циститу в сечі виявляються еритроцити (30-80 у полі зору), рідше спостерігається макро-гематурія (при вірусному та гематурічному циститі).

Хворим на гострий цистит інструментальні дослідження протипоказані. Цистоскопія доцільна, якщо захворювання триває понад 2-3 тижні (для з'ясування причини тривалого перебігу).

 

Диференціальний діагноз проводять із такими захворюваннями, як туберкульоз, ви­разки, рак сечового міхура, гіперплазія і рак передміхурової залози, паразитарні захворю­вання сечового міхура, цисталгія.

 

Лікування проводиться під наглядом уролога.

Хворим на гострий цистит показано щадний режи­м. З раціону вилучаю і гострі приправи, соління, консерви, концентровані м'ясні бульйони, прянощі. Призначають теплові процедури, болезаспокійливі, спазмолітичні засоби, за необхідності антибактеріальні препарати.